Про Святопокровський монастир

В одному з мальовничих куточків Рожнятівщини, оточеному горами і прадавніми чорними лісами, розкинулося село Закреничне. Господь благословив цю місцевість не лише родючими землями, чарівною природою, а й благодаттю подвижницького життя монахів, які прийшли сюди з Києва в XII столітті і оселились на горі Чуриків в Онуфріївському монастирі.

Архівні матеріали свідчать про багатьох подвижників монастиря і про його останнього ігумена Йова, який відзначався  великою святістю чернечого життя.

Першої руйнації монастирю завдали монголо–татари, котрі, як переповідають легенди, їхали Чорним лісом і побачили на горі якесь дуже дивне сяйво — то блищали на сонці позолочені бані монастирської церкви. Коли підібралися ближче, не могли з рівнини зорієнтуватися, де те «сяюче» місце, бо монастир розташувався на висоті 850 метрів у сідловині гірської вершини. Тоді ординці спіймали батька з донькою, які несли монахам сир на пожертву, і після катування вивідали дорогу та сплюндрували обитель. Згодом її руйнували ще двічі. Востаннє це сталося в 1668 році: після пограбування татари спалили монастир разом із братією, що, на відміну від попередніх разів, уже не чинила опору, а лише молилася.

Відродити монастир, вдихнути життя в це святе місце було найзаповітнішою — ще дитячою — мрією ігумена Василя Коваля, який після монаших свячень отримав ім'я Іван, бо з юних літ, незважаючи на войовничий атеїзм радянської системи, дуже хотів стати монахом. Коли висвятився, отримав парафію в Закреничному і збудував там церкву, владика Софрон Дмитерко дав дозвіл на відродження монастиря, і так почався процес збирання коштів та будматеріалів.

Монастир будується винятково на пожертви. Тепер на вершину гори прокладено щось на зразок дороги, якою вже може навіть проїхати вантажівка, а спершу будматеріали носили на плечах. Збудувано каплицю, у монастирському корпусі нині тривають опоряджувальні роботи, закладено фундамент церкви. Нині в монастирі є четверо священиків і семеро братів.

Монастир будується на горі висотою 850 метрів над рівнем моря і стане обителлю для багатьох монахів, які посвятять своє життя Богові. Також розпочато будівництво храму і дзвінниці (поряд з монастирем).

У всі часи протягом багатовікової історії України знаходились небайдужі люди до стану духовного здоров'я нашого народу, були меценати, які вкладали свою лепту в розбудову церков та монастирів. Ми віримо, що і в наш час є мужі в українському народі, які готові підтримати Божу справу.

Тому просимо Вас, дорогий добродію, прилучитися до цієї Божої справи і допомогти у відбудові цієї святині своїм внеском лепти, а Господь не забуде про це і сторицею віддасть Вам за Вашу щедрість і доброту. І здобудете:

 "Невичерпний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить."

З молитвою до Богородиці!

Ігумен о. Іван — Василь Коваль